Пробудження українства Частина 1
Перша Світова війна, в яку насильно втягло Україну бездарне та авантюрне керівництво Росії, завдала нових страждань українському народу. Україна зазнала величезних людських втрат. Понад 3,5 мільйонів українців Наддніпрянщини було відірвано від їх сімей і мобілізовано до російської армії. Вони були змушені вмирати на полях битв не за свої інтереси, а за інтереси московських гнобителів. Катастрофічних збитків завдала війна економіці краю. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30 – 50%. До січня 1917 року було закрито 36 доменних печей. На 1 млн. 880 тис. десятин скоротилися посівні площі. Почалися перебої з продовольством. Не зважаючи на це з України колоніальна адміністрація краю з подвоєною енергією брутально викачували продовольство, сировину і промислові вироби на потреби російського воєнного відомства. Водночас російський уряд організував жахливий погром української культури. Під приводом воєнної необхідності було заборонено діяльність «Просвіт», ліквідовано українську пресу і заборонено видання друкованої продукції будь-якого змісту українською мовою.
Читати далі
В окупованій росіянами Галичині відбувалося нещадне знищення всіх здобутків української культури. Спалювано українські книжки, руйновано друкарні. Переслідувалася українська мова та робилися спроби впровадження в школах Західної України мови російської. З благословення фанатиків московського православ’я владик Антонія і Євлогія з особливою люттю окупаційна російська влада нападала на Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ). Свідок цих подій православний ієромонах Миколай (Бок О.І.) пізніше визнав: «Замість збереження status quo в релігійному питанні, влада наша стала в зайнятих частинах Австрії заводити нові порядки, захоплювала і вивозила в полон австрійських (греко-католицьких – авт.) священників і передавала деякі католицькі храми православному духовенству».
Зрозуміло, що всі ці утиски збільшували ненависть українського народу до Росії. «Кров’ю обкипало серце в українців, коли доходили сюди жахливі звістки про те, що діється в Галичині і тим більше почувалась несила щось подіяти, чимось допомогти під цей проклятий час, коли над усім запанувала гармата», казав тоді наддніпрянець Сергій Єфремов.
Революція 1917 року, що її започаткувало в день Шевченкових роковин збройне повстання українських полків у тодішній російській столиці Петрограді, призвела до краху Російської імперії і відкрила поневоленим народам шлях до самовизначення і незалежності, а для України – до відновлення історичної державності на етнічних землях українського народу.
Розділ «Відродження українства» (плакати № 2-3) розпочинається картою розселення українців на початку ХХ ст. в Російській імперії. З неї видно, що етнічні межі українського народу не збігаються з сучасним державним кордоном України. Це є наслідком загарбницької політики Росії, правителі якої, зокрема комуністичні, свавільно розпоряджалися українськими землями, приєднуючи їх до російських регіонів або роздаючи своїм сателітам. Тому нині територія України займає лише 603,7 тис. км2. За межами нашої держави залишилося 341 тис.км2 української етнічної території, заселених десятками мільйонів наших співвітчизників. З них 291,19 тис.км2 незаконно привласнила Росія. Післявоєнній Польщі уряд СРСР «подарував» 19,5 тис.км2 нашої землі. Решту 30,31 тис.км2 – дрібнішим союзникам.
Тим не менше, всупереч очевидним фактам облудна кремлівська пропаганда не припиняє поширювати вигадку, що начебто завдяки зусиллям керівництва Радянського Союзу відбулося «возз’єднання українських земель». Для спростування цієї вигадки українські етнічні землі, які більшовицьким урядом з Москви були відібрані від України, на карті окреслено червоною лінією.
Крах терористичного царського режиму створив умови для виходу з підпілля та відновлення публічної діяльності українських громадських організацій і політичних партій. Завдяки їм у більших російських містах, де проживали численні громади українців, та в самій Україні відбулись масові мітинги і збори, учасники яких заявляли про підтримку революції, вимагали відновлення національно-політичних і культурних прав українського народу.