У своїй відомій «Відозві до промислових робітників», написаній власноручно в серпні 1918 року, Ленін закликає до «останнього рішучого бою проти «куркуля». Тобто проти кожного селянина, в якого є хліб, вирощений його важкою працею, і якого він не бажає віддавати Леніну на його першу ж вимогу. «Нещадна війна проти «куркулів»! Смерть їм».
Саме під такими гаслами окупаційна російська влада грабувала в українського селянства сільськогосподарську продукцію. Грабунок проводили частини Червоної армії, відділи ЧК, частини особового призначення (ЧОН), міліція, бойові підрозділи незаможників, винищувальні та каральні загони.
«Кампания против деревни – это военная операция. Крестьяне, уклоняющиеся от сдачи хлеба на государственные закупочные пункты по установленным (вкрай заниженими – авт.) ценам, являются «врагами народа», со всеми вытекающими отсюда последствиями, вплоть до смертной казни, расстрела, повешения, длительного заключения в концлагере особого назначения и т.д. Необходимо организовать массы и проводить беспощадную террористическую борьбу и войну против крестьянства и иной буржуазии» (Ленін)
Якщо Німеччина протягом 10 місяців закупила в Україні згідно умов Брестського договору 9 млн. пудів хліба, то більшовицька Росія за 3-5 місяців 1919 року реквізувала в українських селян 8,5 млн пудів хліба. Але це був лише початок. «Ми дали українським товаришам завдання вивезти в Росію до 1 червня 1919 року 50 мільйонів пудів хліба» - писав тоді Ленін. Цього не сталося лише внаслідок масових народних повстань та бойових дій Армії УНР.
Однак грабунок продовольства продовжувався з кожним поверненням більшовиків до України. Внаслідок масового вивезення більшовиками з України до Росії та Європи  збіжжя та інших продуктів харчування, виник голод 1921 – 1923 рр. Дефіцит хлібних продуктів в Україні на кінець 1922 р. становив 35 млн. пудів, а на кінець 1923 р. – 20 млн. пудів. У ці роки окупантами було вивезено в Росію відповідно  27 і 18 млн. пудів хліба. Також було відправлено в Росію 80% продовольчої допомоги, зібраної Українським Червоним Хрестом у Європі для голодуючих українців.
Виконуючи директиви Московського центру, ЦК КП(б)У в липні 1921 р. зобов'язав місцеву владу «докласти надлюдських зусиль для підняття продзаготівлі і виконання нарядів Наркомпроду навіть на шкоду задоволенню місцевих потреб». Наслідки цих антилюдяних вказівок не забарилися: тільки в степових губерніях України кількість голодуючих зросла з грудня 1921 до травня 1922 р. з 1,2 млн. до 3,8 млн. осіб, а по всіх українських губерніях – до 5,6 млн. осіб, що становило 25% населення України. У 1922 р. в Україні померло 70% немовлят. За найскромнішими підрахунками, голод 1921 – 1923 рр. забрав життя близько 3-х мільйонів українців.
Однак ленінський уряд турбувало насамперед продовольче становище у Росії, зокрема в Москві. Нарком продовольства УРСР Олександр Шліхтер наголошував: «Ми ставимо собі завдання виділити сто мільйонів пудів хліба, щоб розподілити його примусовою розверсткою по губерніях і повітах. 100 мільйонів для зголоднілої Росії, котрій знову доводиться переживати загрозу нового ворожого вторгнення з боку сходу. Ці 100 мільйонів – цифра колосальна… Багата Україна, хлібна Україна – наша: не буде голодувати московський пролетаріат».

Секретно
Ноябрь м-ц 1922 г.
Председателю Чернухского Волисполкома тов. Сагура
копия: Начальнику Волмилиции тов. Коломиец
Приказываем немедленно установить и выяснить всех активных участников самосуда над быв. председателем Вашего Волкомбеда т. Христофором Библым во время Покровской ярмарки в м. Чернухах. Нам известно, что этот зверский поступок явился следствием злостного подстрекательства со стороны бывших петлюровских и зажиточных элементов. Всех виновных, а также подстрекателей немедленно арестуй­те и направьте в распоряжение Лохвицкого Политбюро.
Пред. Лохвицкого Уездисполкома (С. Нелепа)
Пред. Уездполитбюро(Мицит)
(С. Дукельский «ЧК на Украине». Государственное издательмтво Украини 1923 г. Часть 1-я. ст.126).

Починаючи з 1928 р. - початку періоду суцільної колективізації - пограбування селян із застосуванням проти них репресій значно посилились.
Заготівля не тільки хліба, але м’яса, яєць, картоплі, шерсті та інших сільськогосподарських продуктів, супроводжувались відкритими грабунками та садистським знущанням російських окупантів над селянами.
Організований в Україні урядом Росії штучний Голодомор 1932-1933 років забрав життя більше 10 мільйонів українських селян. Після цього присланий з Москви для керівництва цією операцією П.Постишев заявив на ХІІ з’їзді КП(б)У: «33-й рік був роком розгрому української націоналістичної контрреволюції!» Сказане цілком відповідало твердженню «спеціаліста» з національних відносин Й.Сталіна: «Національне питання – це, по суті, селянське питання».
Всього в Україні окупаційна російська влада організувала три голодомори: в 1921 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 роках. Правдиві відомості про них десятиріччями приховувалися урядом СРСР, а праці зарубіжних дослідників та науковців української діаспори на цю тему офіційно трактувалися як антирадянська пропаганда.